Черкаська поетеса
видасть збірку поетичних перекладів
Анни Ахматової
На
Мистецьких зустрічах з Freebook
звучали вірші Анни Ахматової українською мовою. Цього разу гостею клубу була
черкаська авторка Ганна Клименко-Синьоок, яка підготувала до друку збірку поетичних
перекладів мисткині з українським корінням – “Стисла руки під темним
серпанком…”
“Вибір
творів Анни Ахматової для перекладацтва вочевидь був невипадковим, – ділиться
враженнями зі студентами-редакторами Ганна
Клименко-Синьоок, – адже темою “культурного емігрантства” цікавилася давно
– ще з часу написання кандидатської дисертації. Шлях до Ахматової був, либонь,
скерований Згори – Богом, Долею. По-перше, ми з нею обидві Анни Андріївни. По-друге,
кожна з нас – за знаком Зодіаку Рак. Випадково чи ні, але дехто з колег навіть вказував
на зовнішню схожість. А згодом я й сама зрозуміла, що лірика Ахматової-Горенко органічно
лягла мені на душу”.
І
це не дивно, адже гостя читацького клубу вже має у своєму набутку три збірки власної
поезії. Одну з них авторка назвала “Таємно-лелече”, до якої сміливо включила
вірші, писані у віці 17-20 років. Уже в юності тяжіла до філософічності, якою
пронизані інші дві книги поезій – «Дитя липневих сутінків» та «Відчувати на
дотик грозу».
Ця зустріч є знаковою та
унікальною, адже сьогодні, по-суті, відбулася презентація майбутньої збірки
перекладів класика світової літератури. І автором цих перекладів є наша
землячка, доцент кафедри української літератури та компаративістики Ганна
Андріївна – зауважила керівник «Freebook»
Людмила Солодка.
Під
час зустрічі письменниця не тільки читала поетичні твори Анни Ахматової в
оригіналі та у власній українськомовній версії, а й дала цілу низку порад для
майбутніх редакторів щодо перекладацтва.
***
Сжала руки под тёмной вуалью...
“Отчего ты сегодня бледна?”
– Оттого, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна.
Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот...
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот.
Задыхаясь, я крикнула: “Шутка
Всё, что было. Уйдешь, я умру”.
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: “Не стой на ветру”.
1911
***
Стисла руки під темним серпанком…
“Чом сьогодні безкровно-бліда?”
– Оп’янила його до останку,
Вщерть печаллю терпкою. Біг дай
Позабути! Він вийшов нахильці,
На вустах мука криво роїть.
Збігла вниз, не торкаючи бильця,
Поспішала за ним до воріт.
Клекіт дихання – зикнула: “Жартом
Все було. Далі – ночі густі”.
Посміхнувся спокійно і жахно.
І промовив: “На вітрі не стій”.
***
Тот город, мной любимый с детства,
В его декабрьской тишине
Моим промотанным наследством
Сегодня показался мне.
Все, что само давалось в руки,
Что было так легко отдать:
Душевный жар, молений звуки
И первой песни благодать –
Все унеслось прозрачным дымом,
Истлело в глубине зеркал...
И вот уж о невозвратимом
Скрипач безносый заиграл.
Но с любопытством иностранки,
Плененной каждой новизной,
Глядела я, как мчатся санки,
И слушала язык родной.
И дикой свежестью и силой
Мне счастье веяло в лицо,
Как будто друг, от века милый,
Всходил со мною на крыльцо.
***
Те місто, що любила змалку,
В його грудневій тишині
Змарнованим дощенту спадком
Сьогодні явлене мені.
Все, що саме просилось в руки,
З чим розлучатись не біда,
Жага душі, молитви звуки
І першоспіву благодать –
Все рознеслось прозорим димом,
Зітліло в глибині дзеркал…
І вже про неповторне диво
Безносий ось заграв скрипаль.
Немов чужинка-емігрантка,
Якій нове підносить дух,
Гляділа, як несуться санки,
І мову кревну – я вся слух.
І щастя дику свіжість, силу
Вчувала на своїм виду,
Немовби друг, одвічно милий,
Зі мною сходив на рундук.
Заступник
директора ННІ УФСК з виховної роботи Людмила Солодка