Черкаська поетеса 

видасть збірку поетичних перекладів 

Анни Ахматової



На Мистецьких зустрічах з Freebook звучали вірші Анни Ахматової українською мовою. Цього разу гостею клубу була черкаська авторка Ганна Клименко-Синьоок, яка підготувала до друку збірку поетичних перекладів мисткині з українським корінням – “Стисла руки під темним серпанком…”
“Вибір творів Анни Ахматової для перекладацтва вочевидь був невипадковим, – ділиться враженнями зі студентами-редакторами Ганна Клименко-Синьоок, – адже темою “культурного емігрантства” цікавилася давно – ще з часу написання кандидатської дисертації. Шлях до Ахматової був, либонь, скерований Згори – Богом, Долею. По-перше, ми з нею обидві Анни Андріївни. По-друге, кожна з нас – за знаком Зодіаку Рак. Випадково чи ні, але дехто з колег навіть вказував на зовнішню схожість. А згодом я й сама зрозуміла, що лірика Ахматової-Горенко органічно лягла мені на душу”.

І це не дивно, адже гостя читацького клубу вже має у своєму набутку три збірки власної поезії. Одну з них авторка назвала “Таємно-лелече”, до якої сміливо включила вірші, писані у віці 17-20 років. Уже в юності тяжіла до філософічності, якою пронизані інші дві книги поезій – «Дитя липневих сутінків» та «Відчувати на дотик грозу».

Ця зустріч є знаковою та унікальною, адже сьогодні, по-суті, відбулася презентація майбутньої збірки перекладів класика світової літератури. І автором цих перекладів є наша землячка, доцент кафедри української літератури та компаративістики Ганна Андріївна – зауважила керівник «Freebook» Людмила Солодка.


Під час зустрічі письменниця не тільки читала поетичні твори Анни Ахматової в оригіналі та у власній українськомовній версії, а й дала цілу низку порад для майбутніх редакторів щодо перекладацтва.

***
Сжала руки под тёмной вуалью...
“Отчего ты сегодня бледна?”
 – Оттого, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот...
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: “Шутка
Всё, что было. Уйдешь, я умру”.
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: “Не стой на ветру”.
1911

***
Стисла руки під темним серпанком…
“Чом сьогодні безкровно-бліда?”
 – Оп’янила його до останку,
Вщерть печаллю терпкою. Біг дай

Позабути! Він вийшов нахильці,
На вустах мука криво роїть.
Збігла вниз, не торкаючи бильця,
Поспішала за ним до воріт.

Клекіт дихання – зикнула: “Жартом
Все було. Далі – ночі густі”.
Посміхнувся спокійно і жахно.
І промовив: “На вітрі не стій”.


***
Тот город, мной любимый с детства,
В его декабрьской тишине
Моим промотанным наследством
Сегодня показался мне.

Все, что само давалось в руки,
Что было так легко отдать:
Душевный жар, молений звуки
И первой песни благодать –

Все унеслось прозрачным дымом,
Истлело в глубине зеркал...
И вот уж о невозвратимом
Скрипач безносый заиграл.

Но с любопытством иностранки,
Плененной каждой новизной,
Глядела я, как мчатся санки,
И слушала язык родной.

И дикой свежестью и силой
Мне счастье веяло в лицо,
Как будто друг, от века милый,
Всходил со мною на крыльцо.

***
Те місто, що любила змалку,
В його грудневій тишині
Змарнованим дощенту спадком
Сьогодні явлене мені.

Все, що саме просилось в руки,
З чим розлучатись не біда,
Жага душі, молитви звуки
І першоспіву благодать –

Все рознеслось прозорим димом,
Зітліло в глибині дзеркал…
І вже про неповторне диво
Безносий ось заграв скрипаль.

Немов чужинка-емігрантка,
Якій нове підносить дух,
Гляділа, як несуться санки,
І мову кревну – я вся слух.

І щастя дику свіжість, силу
Вчувала на своїм виду,
Немовби друг, одвічно милий,
Зі мною сходив на рундук.


Заступник директора ННІ УФСК з виховної роботи Людмила Солодка