Freebook вітає черкаську поетесу 

Ганну Клименко-Синьоок з виходом 

третьої поетичної збірки 

"Відчувати на дотик грозу"

«Якщо ця книга може зцілити хоч одну душу, треба йти з нею до людей» – черкаська поетеса Ганна Клименко-Синьоок
 

Свою першу збірку авторка назвала «Таємничо-лелече». До неї увійшли вірші, які народилися ще в 17-20 років. Але вже тоді відчувалася рання філософічність, якою будуть пронизані й наступні дві книги поезій «Дитя липневих сутінків» та «Відчувати на дотик грозу». 

Послухати поезії з цих збірок Ганни   Клименко-Синьоок зібралися нещодавно на поетичній зустрічі-презентації поціновувачі її таланту в залі Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича. Це вже не перша творча зустріч письменниці, але до кожної вона ставиться, як до першої і викладається наповну. І читачі відповідають непідробним інтересом, «сяйними очима», щирими словами вдячності за рядки, що справді беруть за душу.
Останню збірку поетеса називає зрілою й виваженою і життєво, й літературно, навіть деякі сумніви виникли, чи варто було поспішати з першими.
–       Але у всьому є своя логіка, – ділиться Ганна з гостями сокровенним, – саме вони допомогли мені усвідомити, що мушу бути письменником. Якщо Бог дає хист, треба йти з ним до людей.
Найцікавіше те, що муза може прийти в найнесподіваніші миті. Скажімо, в гіперпереповненому маршрутному таксі № 14 дорогою в університет, де Ганна працює доцентом кафедри української літератури та компаративістики. Під час однієї такої поїздки й прийшли на думку рядки:

Читаю березень, як збірку катастроф.
Задимлені і небо, і угіддя.
Коли чужим постане кревно рідне,
Просочиться із тіла сонця кров.
І що воно?.. І як мені із ним?..
Початок Посту – віра у Надсуще.
Чому ж душа кривавиться ще дужче
І березень вгортається у дим?

Назву до третьої збірки дібрано не випадково. Адже гроза  символізує зв’язок різних часових вимірів, неба і землі – це отой наймісткіший образ, який розкриває внутрішню сутність самої авторки. Колись один поет-колега порадів їй: «Заземляйся!»

Та поетеса навіть і не думає це робити, а з вогником у темних глибоких  очах вперто твердить:

Не дивуйтесь моїй щасливості.
Я дивуюся їй ще більше.
Доля має цікаві властивості:
З кожним роком – вона щасливіша.
Я – щасливиця. Ви – нещасник.
Та чи тільки у цьому різниця?
Виміряємо долю щастя
Нетотожними одиницями.

Бо ж попереду ще багато яскравих творчих проектів. І найближчий – видати збірку перекладів поезій улюбленої поетеси Анни Ахматової.
Людмила Солодка