Знайомтеся!
Наші нові буккросери-блогери
студенти-редактори 1 курсу
Дмитро Грановський
Анастасія Калиновська
Світлана Симоненко
Наші блогери побували на зустрічі Андрія Любки у Черкасах, організованій МГО "Книжковий маестро", де автор презентував свій новий роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан»
Вашій увазі пропонуємо їхні враження від цієї літературної події
Презентація нової інтригуючої книги
Андрія Любки у Черкасах
Андрій Любка — відомий український письменник, що нещодавно
відвідав Черкаси, де презентував свій новий роман “Твій погляд, Чіо-Чіо-сан”. Зустріч
пройшла у Черкаському художньому музеї в приємній, дружній атмосфері й з добрим
гумором. Письменник охоче відповідав на всі запитання із залу, яких було
чимало, попри свою втому після нічної дороги. Слухаючи рядки із книги, яка, до
речі, є анти-детективом і починається розкриттям імені вбивці, мимоволі
помічаєш, як по тілу бігають мурашки від захоплення історією, що пропонує автор. Слід відмітити, що на вечорі можна
було купити як презентовану так і інші книги Андрія Любки, взяти в нього
автограф, зробити кілька фото і, навіть, перекинутися парою слів з автором та
неодмінно почути від нього жарт.
Анастасія Калиновська
Уперше на презентації книги
Враження від спілкування з Андрієм Любкою
Дві пляшки негазованої води, примірники нової книги на
столі, «Океан Ельзи» на фоні, близько 80 осіб у залі та Закарпатський Шекспір, Андрій
Любка. Днями у Черкаському художньому музеї
відбулася зустріч з автором, який змінив моє ставлення до української
літератури та літературних вечорів. Для
людини, котра вперше була на презентації книги, це дуже гарний початок. Все почалося з невеликого опитування
письменника та глядачів у форматі
«так/ні». Я ось, наприклад, не знала що Любка кілька років тому знявся у кліпі,
а Черкаси колись відвідував американський президент. Але час питань закінчився,
а далі все було ще цікавіше.
«Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» – це дещо нове в українській
літературі, автор описав ті місця, які він добре знає. Наприклад, університет у
Варшаві, де Марк познайомився з майбутньою дружиною. Дехто вважав що це
автобіографічний твір, так спочатку вважала і мати письменника, але ближче до
кінця ми розуміємо, що це не так. В основу, можливо, покладені ситуації, які
насправді відбувалися в Ужгроді (місто в якому
живе автор і його літературний герой).
Але це зовсім інша історія з новими персонажами.
Коли Андрій Любка зачитав уривок з нового твору, весь зал
поринув у історію цього кохання та детективного сюжету, ще з перших сторінок
можна зрозуміти – це далеко не жіночий роман з
щасливим кінцем. На самому початку ми стаємо свідками вбивства молодої і
тендітної дівчини. Це і дає початок усій історії.
Я погоджуюся з тим, що за цією книгою була б чудова
екранізація, але і читач легко може зануритися у всі ці сцени. Автор написав
усе з такою деталізацією, що картинки місць самостійно виникають у тебе перед
очима, і це чудово.
Андрій Любка весь вечір дарував усмішку кожному, хто
прийшов, мабуть, саме це і спонукало людей підійти до нього, взяти автограф та
сфотографуватися. Під час автограф-сесії він увесь час посміхався, жартував,
тому відчуваєш себе в компанії старого друга, а не чужої людини.
Для того, хто ніколи не
був на презентаціях, не бачив письменників у своєму житті, це був чудовий
вечір. Чудовий автор
Світлана Симоненко
Черкаські читання по-закарпатськи
Нещодавно до міста Черкаси приїздив талановитий молодий письменник Андрій
Любка. Він презентував свою нову книгу під манливою назвою, що оповита імлистою
поволокою таємниці – «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». Відбувалося все теє дійство у Черкаському
художньому музеї.Прибув я туди завчасно – не люблю запізнюватися. Та не став квапитися: почав
міряти кроками вулицю, походжав туди-сюди, заклавши руки за спину та задираючи
до неба голову, аби пильно розгледіти балюстради. Обстежив будівлю і все, що
неї обабіч, а лиш за тим вже був налаштувався зайти до середини.Але перш ніж я те зробив, важкі дубові двері, облямовані спижем, чи ж то
звичайною крицею, з ручкою з гладким обтесаним комелем, прочинилися… і з них
вийшов сам винуватець сего торжества, власною персоною!Він роззирнувся. Мене не зауважив, хоча стояв я за шість ліктів
щонайбільш – не вельми вже я зацний пан,
аби на мене оком всі наводили. Отже, випростався, вдихнув на повні груди, а
тоді глипнув на ноги. Шнурівка на взутті була не такою надійною, як можна було
сподіватися, тож довелося перев’язувати…Ретельно обстежуючи кросівок та перевіряючи пророблену роботу, пан Андрій
нарешті заспокоївся, плекаючи надію, що новий вузол виявиться міцнішим
попереднього.Тоді він видобув з кишені – внутрішньої, коли не підводить пам'ять – пачку
цигарок. Ніщо до тієї миті не виявляло в нім курця. Моя щелепа неспішно стала
опускатися доки геть не відвисла. Постій я так ще хвильку, і письменник точно
звернув би на мене увагу.Та він – Андрій Любка – лиш ліниво підніс запальничку до цигарки і став
пахкати в повітря клубками диму. Чоловік недовго постояв на ґанку будівлі, а
тоді – неквапливо покрокував вулицею, попід каштанами, листя яких мляво
тріпотіло за легковієм. Віддалився на двадцять, може двадцять п’ять сажнів,
розвернувся – і став повертатися. Тоді ще трохи потупцяв на ґанку, загасив
цигарку, викинув її до смітника барву плеса безхмарного неба, а за тим –
повернувся до музею.Незадовго – тільки зміг опанувати себе після подиву – і я опинився в
будівлі. Вона мала свій певні чарівні нотки, що бриніли просто в повітрі, мов
та струна на цимбалах, як і будь-яке подібне місце; колони, коли не зраджує
пам'ять, устелені багряної барви доріжками, сходинки й ще багато чого такого.
Втім, розглядати всеє те я не став: цілеспрямовано рушив на третій поверх
звивистими, майже що гвинтовими, східцями.Добувся до зали заходу, зайшов до середини. Приміщення було вибране чудове
– лиш розлогий канделябр під стелею чого був вартий!Стільці розташували рядами, утворивши обабіч і поміж них хідники. Люди все
прибували. Переважно, помітив я, то були дівчата, жінки і кілька елегантних
бабусь. Чоловіча ж аудиторія складалася з мене, одного молодика просто переді
мною і ще одного трохи далі. Либонь, були ще, та за грядою зачісок навколо я їх
не помітив.Пан Андрій ходили колами, розглядали картини. Заклавши руки за спину та
суплячи брови, він чекав на початок. І ось – все почалося! Приємна музика, що
грала незадовго до того, затихла й бесіда стала набирати обертів. Письменник спочатку стояв перед людьми, відповідав на запитання. Його мова
була виразною, строкатою. А після короткого бліц-опитування автор сів за стіл,
на якому був лише примірник його книги і пляшечка води.Почалася оповідь роману. Люди, котрих було близько вісімдесяти, уважно слухали
автора. Натомість він уважно вислухав їх під кінець презентації й дав
відповіді. Від деяких він тікав вдалими вивертами, а деякі – геть зводив зі
стезі тієї бесіди, й починав заглиблюватися в інше річище.Насамкінець – автографи! Автор пильно ставився до кожного зі своїх
шанувальників – у тім випадку, радше шанувальниць. Усім посміхався, вдало жартував
і змушував кутики вуст весь час триматися в напрузі, мов тятиву лука.
Дмитро Грановський
